Вибачте ! У нас не інклюзивно!
Війна, що триває наразі, показала де саме в галузі архітектури та містобудування треба швидко виправляти помилки, і що робити задля адаптації під умови, які дуже змінились.
Ми часто чуємо, як виють сирени у наших містах, далі йдуть попередження в інформаційних чатах- всі в укриття! Але, даруйте, куди бігти? Як з’ясувалось, по великому рахунку, укриттів або замало, або і зовсім немає. Люди ховаються в підвалах та погребах, що не облаштовані для тривалого перебування, і які продемонстрували наочно, що вони не є запорукою безпеки.
Навіть, якщо ти мешканець великого міста і поруч- станція метро, це не гарантує захисту, бо для того, аби добігти та сховатися , часу ,іноді , не більше 30 секунд. А якщо летить вночі?
Саме тому, спочатку війни, харквів’яни, наприклад, йшли в метро заздалегідь щовечора і там перебували цілу ніч: спали, іли , знайомились .Глибо під землею почуваєш себе у безпеці, бо в метро не чутно вибухів. Дехто так жив до травня 2022, коли почали звільняти Харківщину і обстрілів стало менше.
Тобто, укриття- це велика проблема, ми їх не будували, та й взагалі не думали, що із нами може трапитись така страшна війна. Зараз, бачимо наслідки цієї безтурботності.
В 2023 році вийшов ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту», в якому враховано деякі вимоги сьогодення. Але мені, якщо чесно, більш нагайною видається потреба у безпечних місцях або кімнатах, як то роблять в Ізраїлі, що воює із початку свого існування. 
Друге надвелике питання- це інклюзія, тобто залучення всіх верств населення у соціальне життя. Навіть, уявити неможливо , скільки людей із особливими потребами залишить нам у спадок війна. І це не тільки про втрачені кінцівки . Людей із вадами слуху, зору, психічними розладами, треба чесно визнати, буде багато, Що в нас є для них? На жаль, знов таки, майже нічого.Чому ми не бачили раніше на вулицях міст людей в інвалідних візках ? Їх не було? Ні. Вони не мали умов для нормального життя і тому, часто-густо, просто сиділи вдома. Так не має бути. З війни повернуться молоді, енергійні люди, але із проблемами. Але вони точно здатні багато корисного зробити для себе та суспільства, в яке їх потрібно інтегрувати в повній мірі.
Ще один із викликів- це наша централізована інженерна інфраструктура, що виявилась занадто вразливою до ворожих атак.
Саме тому, у проекті « Адаптація житлового кварталу в центральній частині м.Ізюм» ми пропонуємо переосмислити не тільки планування житлових будинків але й структуру міського середовища, в якому повинні бути нові «зелені» джерела енергопостачання , як то сонячні батареї та установки біогазу. Сучасні компостерні та альтернативні джерела водопостачання- малі насосні станції.
Передбачається ревіталізацію багатоповерхівок із урахуванням особливих потреб людей, що матимуть фізичні обмеження, а також маємо пропозиції що до питань безпеки. Ми не будемо сперечатися- людям треба десь жити. Тому, звісно, капітальний ремонт пошкодженого житла – перш за все. Але, якщо заздалегідь не думати про перелічені виклики і не намагатися із ними впоратись- все залишиться, як було . А після таких важких випробувань, ми всі маємо право на гідне життя та можливість відчувати себе комфортно в будь якому будинку та міському просторі.
ДБН « Реконструкція житлових будинків» не наполягають, наразі, на улаштуванні ліфтів для пʼяти поверхових житлових будівель. Але більшість із них мають сходи та сходові клітини, що не можна пристосувати до особливих потреб людей, що мають проблеми із пересуванням. Тому, ми пропонуємо, там де це можливо, сходово- ліфтовий блок винести за межі будинку, як прибудову. Виконавши ці блоки із бетону, ми маємо змогу обладнати їх , накшталт, приміщень безпеки, як то роблять в Ізраїлі, досвід якого ми вивчали.
Про пожежну безпеку житла можна розповісти багато, але, насправді, в більшості будинків вона не існує за визначенням. Балкони, що мають бути другим евакуаційним виходом, давно засклені, тому залишається тільки один шлях евакуаціі- сходи. І якщо вони задимлені, або там відбувається пожежа, людина залишається сам на сам у власній квартирі.
Тому, не відкидаючи скління балконів, в проєкті передбачено, як альтернативу- просторі тераси, або невеличкі протипожежні відстійники для квартир, де є засклені балкони.
Ми не вважаємо, що ці заходи є якими то фантастичним і тими , що дуже складно реалізувати, бо маємо приклади партнерів із Німеччини, що все це вже втілили в життя. І досить, до речі, успішно. Але що сприяло цьому успіху? Перш за все – небайдужість громад, для яких ця ревіталізація робилась. Я писала вже про значення та вплив громади на розвиток не тільки власного середовища, але й на просування демократії. Але хочу повторити- там де місцеві мешканці чекають всі зміни на краще від держави, вони отримають тільки закриття першочергових потреб. І не тому, що місцева влада не хоче робити щось більш перспективне для міста. Навпаки. Наприклад, мером Ізюма був підписаний документ «Меморандум мерів» про втілення в життя «зеленої енергетики». Це частина загального європейського курсу, без напрямку на який, ми не зможемо інтегруватися в ЄС. Тому, саме зараз, европейські країни виділяють гроші на розвиток місцевих громад, як осередка демократії, а наша задача, як архітекторів, створити місцевий простір, що буде цьому розвитку сприяти. Але, повторюсь. Розвиток громади- справа самої громади. Кожного мешканця, що не має бути байдужим. І може це прозвучить дещо пафосно, але ми не дочекаємось змін в державі, якщо не станемо більш активним, тобто не змінимся, перш за все, самі.
