ПОГЛЯД НА ДЕМОКРАТІЮ-АРХІТЕКТОР.

Погляд на демократію – архітектор.

Кожен може пояснити, що таке демократія. Влада народу.. А що воно таке? Якщо коротко, Ми обираємо за власними уподобаннями президентів, депутатів всіх рівнів, делегуючи ім , таким чином, повноваження від свого ім’я. Потім, зазвичай, у більшості з них розчаровуємось, а далі все йде по колу і , здається, нема тому ради.
Але чому так відбувається? Ті, хто уяснив для себе, що головна функція держави – НЕ тотальне планування і регулювання законами життя громадян, а , навпаки , сприяння розвитку окремої людини, розуміють, що демократія -це не зовсім те, що зараз відбувається у багатьох країнах.
Згадаємо трішки історію. Де відбувалось громадське життя, наприклад, у стародавньому Римі та Греції? Які картини малює наше уявлення, сформоване книжками та кінострічками? Це- площі, де обговорювались важливі події, це- арени, де народ розважали різноманітними видовищами, також можна пригадати стародавні терми та ринки.
Кожний історичний центр будь якого європейського міста, має такі місця, що нагадують про минуле громадське життя. І , чомусь, саме до них тягне більш за все. Вони є центрами тяжіння всього міста, до них йдуть люди. Там їм подобається перебувати, відвідувати затишні кафе, спілкуватися. Такою є площа Синьоріі у Флоренціі, де знаходиться копія Давіда- знаменитої скульптури Мікеланджело, площа Сан Марко в Венеції, площі Свободи, Вагезов, Конкорд у Парижі, площа Ринок у Львові і багато інших. Ці місця будоражать , до них хочеться повертатися знов і знов.
Що ми бачимо у сучасних городах, і не тільки наших? Більшість- позбавлена таких привабливих для людей місць. Натомість, дороги та пішоходні доріжки прямують нас не до затишних центрів спілкування, а , частіш за все, до чергової міської магістралі, а це означає, що при плануванні мікрорайонів, перш за все, враховувались які завгодно проблеми: транспортні, економічні, інженерні, але тільки не потреба окремої людини спілкуватися не тільки із сусідами по під’їзду та колегами по роботі, але із іншими мешканцями окремої територіальноі одиниці. Це може бути невеличке селище, мікрорайон чи квартал міста. Але для того, щоб така єдність людей відбулась, потрібні інші планувальні рішення при проектуванні міського середовища, які сприятимуть розвитку громадського життя , а з ним врешті- решт і відповідальної демократії. Коли ми кажемо про відповідальну демократію, то маємо на увазі, що перш ніж суспільство зрозуміє, що те чи інше рішення йому на користь, треба його обговорювати, слухати думки опонентів, і , якщо вони аргументовані, намагатися із ними погодитись. Так формуються переконання, а з ними дорослішає людина, стає більш освіченою та здатною приймати рішення корисні, а не навпаки. Не можна, скажете ви, змусити людину, що довгі роки була притиснута до стіни потоком машин, що проносились повз, і мріяла тільки повернутися до дому, чи добратися до місця роботи, спілкуватися із незнайомими, чужими їй людьми , та ще й на важливі теми. І ви будете праві. Створення привабливих місць, де людина може відчути себе вільною- це надважлива задача архітекторів, митців і самих мешканців теж. Бо такі місця мають бути , дійсно, спроєктовані таким чином, щоб, перш за все, врахувати історичні, місцеві та культурні особливості окремої частини житлового середовища. Без залучення громади створити повноцінний проект житлового кварталу або мікрорайону для неї неможливо, яким би креативним та талановитим не був колектив архітекторів та митців.
Тому, у розвинутих країнах Европи цю практику використовують вже досить давно. Вона працює, різноманітні моделі житлових кварталів із залученням громад вже створені і умови життя в них досліджуються. І самі мешканці цих кварталів відчувають себе набагато впевненішими, бо вони не аби як доклалися до створення власного середовища. Головне, що робилось все це гуртом, питання та проблеми обговорювались та приймались потрібні рішення. Так розвивається відповідальна демократія. Так має бути і у нас.

Бо після таких страшних випробувань, повинні змінитися не тільки наші міста та села, але й ми самі.Наше суспільство, яке продемонструвало, що може приймати рішення самостійно , має бути об‘єднаним не тільки на рівні державному, але й на рівні окремих територіальних одиниць. Таке єднання громади , архітекторів, митців та місцевої влади, має дати величезний поштовх для розвитку окремоі людини, а саме це і має бути головною ціллю будь якоі держави, якщо вона хоче бути дійсно демократичною, а не скочуватись у тоталітаризм, де ми вже були.