Panova Zoia – Izyum Recovery Project

10. 04. 2024, відбувся перший захід в рамках проєкту IZYUM_recovery. Це була онлайн- конференція, протягом якої всі, хто долучився, слухали лекцію професора із Німеччини- знавця ландшафтного дизайну, містобудування та проблем, повʼязаних із екологією, Крістіана Кюпфера ( Christian Kupfer).
Про що йшлось? Спробуємо викласти основні тезіси цієї лекції, яка зачепила багатьох участників, бо питань було , навіть для лектора, неочікувано багато.
По- перше. Люди набудували міста, залили їх асфальтом, бетоном, багато років, взагалі, не замислювались про екологію, яку вони таким чином розбалансували. Наслідки всім відомі- глобальне потепління, знищення природного середовища та його багатств.
Що робити зараз, коли часу залишається обмаль, як би не заперечували цей факт деякі популісти. Вчені попереджають- у людства на вирішення екологічних проблем залишилось максимум 5-6 років.
Крістіан Кюпфер на прикладі деяких міст Німеччини, як то Штуттгарт та Нюртінген, пояснив, як відбувається регенерація природного середовища в його країні. Ми не будемо перелічувати всі заходи. Кому було цікаво- слухали. Ті учасники, що зареєструвались, але не мали можливості долучитись, отримають лекцію у форматі відеозапису. А також презентаційні матеріали , які люб’язно надав лектор, вже отримали всі, хто був присутній на заході.
Головний принцип- якщо реалізовується містобудівний проєкт, потрібно вживати компенсаційні заходи із узгодження яких і починається процес. Такі заходи є запорукою сталого “зеленого” розвитку поселення чи міста. Без них не можна будувати, прокладати асфальтові дороги, робити мощення, тобто «замуровувати» землю. Як правило, якщо будування відбувається в конкретній громаді, компенсаційні заходи плануються також на території цієї громади. Всі процеси ретельно відстежуються, документуються , і кожен мешканець має право із ними особисто ознайомитися. Все – прозоро.
Багато уваги приділяється водному балансу міського середовища, бо, в цілому, кількість опадів не зменшилась, за десять років, але змінився проміжок часу, за який вони випадають, а це призводить до повенів, зневоднення грунтів та інших проблем. Професор Крістіан Кюпфер навів приклади заходів, що не тільки мають утримувати воду всередині грунтів, але й знижують загальну температуру середовища.
На лекції були присутні екологи із України, архітектори, представники громад та адміністрацій міст, викладачі вузів, керівники великих підприємств та інші. Як ми вже казали, питань було дуже багато, що вказує на живе зацікавлення аудиторії предметом обговорення. Тож, дякуємо доповідачу та тим, хто , попри все, долучився. У подальшому, в рамках цього проєкту, громаду та адміністрацію міста Ізюм, а також всіх небайдужих та зацікавлених , чекають не менш корисні заходи, на яких ви зможете дізнатися про хід реалізації проєкту «Ізюм- відновлення», а також набути нові знання в галузі містобудування, екології та сталого розвитку, а головне, дізнаєтесь- наскільки важливо бути активним представником громади.

Війна, що триває наразі, показала де саме в галузі архітектури та містобудування треба швидко виправляти помилки, і що робити задля адаптації під умови, які дуже змінились.

Ми часто чуємо, як виють сирени у наших містах, далі йдуть попередження в інформаційних чатах- всі в укриття! Але, даруйте, куди бігти? Як з’ясувалось, по великому рахунку, укриттів або замало, або і зовсім немає. Люди ховаються в підвалах та погребах, що не облаштовані для тривалого перебування, і які продемонстрували наочно, що вони не є запорукою безпеки.

Навіть, якщо ти мешканець великого міста і поруч- станція метро, це не гарантує захисту, бо для того, аби добігти та сховатися , часу ,іноді , не більше 30 секунд. А якщо летить вночі?

Саме тому, спочатку війни, харквів’яни, наприклад, йшли в метро заздалегідь щовечора і там перебували цілу ніч: спали, іли , знайомились .Глибо під землею почуваєш себе у безпеці, бо в метро не чутно вибухів. Дехто так жив до травня 2022, коли почали звільняти Харківщину і обстрілів стало менше.

Тобто, укриття- це велика проблема, ми їх не будували, та й взагалі не думали, що із нами може трапитись така страшна війна. Зараз, бачимо наслідки цієї безтурботності.

В 2023 році вийшов ДБН В.2.2-5:2023 «Захисні споруди цивільного захисту», в якому враховано деякі вимоги сьогодення. Але мені, якщо чесно, більш нагайною видається потреба у безпечних місцях або кімнатах, як то роблять в Ізраїлі, що воює із початку свого існування.

Друге надвелике питання- це інклюзія, тобто залучення всіх верств населення у соціальне життя. Навіть, уявити неможливо , скільки людей із особливими потребами залишить нам у спадок війна. І це не тільки про втрачені кінцівки . Людей із вадами слуху, зору, психічними розладами, треба чесно визнати, буде багато, Що в нас є для них? На жаль, знов таки, майже нічого.Чому ми не бачили раніше на вулицях міст людей в інвалідних візках ? Їх не було? Ні. Вони не мали умов для нормального життя і тому, часто-густо, просто сиділи вдома. Так не має бути. З війни повернуться молоді, енергійні люди, але із проблемами. Але вони точно здатні багато корисного зробити для себе та суспільства, в яке їх потрібно інтегрувати в повній мірі.

Ще один із викликів- це наша централізована інженерна інфраструктура, що виявилась занадто вразливою до ворожих атак.

Саме тому, у проекті « Адаптація житлового кварталу в центральній частині м.Ізюм» ми пропонуємо переосмислити не тільки планування житлових будинків але й структуру міського середовища, в якому повинні бути нові «зелені» джерела енергопостачання , як то сонячні батареї та установки біогазу. Сучасні компостерні та альтернативні джерела водопостачання- малі насосні станції.

Передбачається ревіталізацію багатоповерхівок із урахуванням особливих потреб людей, що матимуть фізичні обмеження, а також маємо пропозиції що до питань безпеки. Ми не будемо сперечатися- людям треба десь жити. Тому, звісно, капітальний ремонт пошкодженого житла – перш за все. Але, якщо заздалегідь не думати про перелічені виклики і не намагатися із ними впоратись- все залишиться, як було . А після таких важких випробувань, ми всі маємо право на гідне життя та можливість відчувати себе комфортно в будь якому будинку та міському просторі.

ДБН « Реконструкція житлових будинків» не наполягають, наразі, на улаштуванні ліфтів для пʼяти поверхових житлових будівель. Але більшість із них мають сходи та сходові клітини, що не можна пристосувати до особливих потреб людей, що мають проблеми із пересуванням. Тому, ми пропонуємо, там де це можливо, сходово- ліфтовий блок винести за межі будинку, як прибудову. Виконавши ці блоки із бетону, ми маємо змогу обладнати їх , накшталт, приміщень безпеки, як то роблять в Ізраїлі, досвід якого ми вивчали.

Про пожежну безпеку житла можна розповісти багато, але, насправді, в більшості будинків вона не існує за визначенням. Балкони, що мають бути другим евакуаційним виходом, давно засклені, тому залишається тільки один шлях евакуаціі- сходи. І якщо вони задимлені, або там відбувається пожежа, людина залишається сам на сам у власній квартирі.

Тому, не відкидаючи скління балконів, в проєкті передбачено, як альтернативу- просторі тераси, або невеличкі протипожежні відстійники для квартир, де є засклені балкони.

Ми не вважаємо, що ці заходи є якими то фантастичним і тими , що дуже складно реалізувати, бо маємо приклади партнерів із Німеччини, що все це вже втілили в життя. І досить, до речі, успішно. Але що сприяло цьому успіху? Перш за все – небайдужість громад, для яких ця ревіталізація робилась. Я писала вже про значення та вплив громади на розвиток не тільки власного середовища, але й на просування демократії. Але хочу повторити- там де місцеві мешканці чекають всі зміни на краще від держави, вони отримають тільки закриття першочергових потреб. І не тому, що місцева влада не хоче робити щось більш перспективне для міста. Навпаки. Наприклад, мером Ізюма був підписаний документ «Меморандум мерів» про втілення в життя «зеленої енергетики». Це частина загального європейського курсу, без напрямку на який, ми не зможемо інтегруватися в ЄС. Тому, саме зараз, европейські країни виділяють гроші на розвиток місцевих громад, як осередка демократії, а наша задача, як архітекторів, створити місцевий простір, що буде цьому розвитку сприяти. Але, повторюсь. Розвиток громади- справа самої громади. Кожного мешканця, що не має бути байдужим. І може це прозвучить дещо пафосно, але ми не дочекаємось змін в державі, якщо не станемо більш активним, тобто не змінимся, перш за все, самі.

Погляд на демократію – архітектор.

Кожен може пояснити, що таке демократія. Влада народу.. А що воно таке? Якщо коротко, Ми обираємо за власними уподобаннями президентів, депутатів всіх рівнів, делегуючи ім , таким чином, повноваження від свого ім’я. Потім, зазвичай, у більшості з них розчаровуємось, а далі все йде по колу і , здається, нема тому ради.
Але чому так відбувається? Ті, хто уяснив для себе, що головна функція держави – НЕ тотальне планування і регулювання законами життя громадян, а , навпаки , сприяння розвитку окремої людини, розуміють, що демократія -це не зовсім те, що зараз відбувається у багатьох країнах.
Згадаємо трішки історію. Де відбувалось громадське життя, наприклад, у стародавньому Римі та Греції? Які картини малює наше уявлення, сформоване книжками та кінострічками? Це- площі, де обговорювались важливі події, це- арени, де народ розважали різноманітними видовищами, також можна пригадати стародавні терми та ринки.
Кожний історичний центр будь якого європейського міста, має такі місця, що нагадують про минуле громадське життя. І , чомусь, саме до них тягне більш за все. Вони є центрами тяжіння всього міста, до них йдуть люди. Там їм подобається перебувати, відвідувати затишні кафе, спілкуватися. Такою є площа Синьоріі у Флоренціі, де знаходиться копія Давіда- знаменитої скульптури Мікеланджело, площа Сан Марко в Венеції, площі Свободи, Вагезов, Конкорд у Парижі, площа Ринок у Львові і багато інших. Ці місця будоражать , до них хочеться повертатися знов і знов.
Що ми бачимо у сучасних городах, і не тільки наших? Більшість- позбавлена таких привабливих для людей місць. Натомість, дороги та пішоходні доріжки прямують нас не до затишних центрів спілкування, а , частіш за все, до чергової міської магістралі, а це означає, що при плануванні мікрорайонів, перш за все, враховувались які завгодно проблеми: транспортні, економічні, інженерні, але тільки не потреба окремої людини спілкуватися не тільки із сусідами по під’їзду та колегами по роботі, але із іншими мешканцями окремої територіальноі одиниці. Це може бути невеличке селище, мікрорайон чи квартал міста. Але для того, щоб така єдність людей відбулась, потрібні інші планувальні рішення при проектуванні міського середовища, які сприятимуть розвитку громадського життя , а з ним врешті- решт і відповідальної демократії. Коли ми кажемо про відповідальну демократію, то маємо на увазі, що перш ніж суспільство зрозуміє, що те чи інше рішення йому на користь, треба його обговорювати, слухати думки опонентів, і , якщо вони аргументовані, намагатися із ними погодитись. Так формуються переконання, а з ними дорослішає людина, стає більш освіченою та здатною приймати рішення корисні, а не навпаки. Не можна, скажете ви, змусити людину, що довгі роки була притиснута до стіни потоком машин, що проносились повз, і мріяла тільки повернутися до дому, чи добратися до місця роботи, спілкуватися із незнайомими, чужими їй людьми , та ще й на важливі теми. І ви будете праві. Створення привабливих місць, де людина може відчути себе вільною- це надважлива задача архітекторів, митців і самих мешканців теж. Бо такі місця мають бути , дійсно, спроєктовані таким чином, щоб, перш за все, врахувати історичні, місцеві та культурні особливості окремої частини житлового середовища. Без залучення громади створити повноцінний проект житлового кварталу або мікрорайону для неї неможливо, яким би креативним та талановитим не був колектив архітекторів та митців.
Тому, у розвинутих країнах Европи цю практику використовують вже досить давно. Вона працює, різноманітні моделі житлових кварталів із залученням громад вже створені і умови життя в них досліджуються. І самі мешканці цих кварталів відчувають себе набагато впевненішими, бо вони не аби як доклалися до створення власного середовища. Головне, що робилось все це гуртом, питання та проблеми обговорювались та приймались потрібні рішення. Так розвивається відповідальна демократія. Так має бути і у нас.

Бо після таких страшних випробувань, повинні змінитися не тільки наші міста та села, але й ми самі.Наше суспільство, яке продемонструвало, що може приймати рішення самостійно , має бути об‘єднаним не тільки на рівні державному, але й на рівні окремих територіальних одиниць. Таке єднання громади , архітекторів, митців та місцевої влади, має дати величезний поштовх для розвитку окремоі людини, а саме це і має бути головною ціллю будь якоі держави, якщо вона хоче бути дійсно демократичною, а не скочуватись у тоталітаризм, де ми вже були.

Про новий європейський Баугауз
Я хотів би дещо пояснити про проект, який розробляється для Ізюма. Але для кращого розуміння потрібно почати із загальних процесів, які відбуваються на наших очах.
Йде війна між двома протилежними світоглядами – демократичним і тоталітарним. Хто виграє? Демократичний світ, для якого найвищою цінністю є людина та її добробут, протистоїть країнам, які дивляться в минуле та ідеалізують тоталітаризм із його деструктивною політикою щодо творчої особистості. Про це війна, яка зараз точиться на території України. І ми не можемо програти в цій битві, тому що програш означатиме роки і десятиліття регресу, а можливо, і загибель усієї сучасної європейської цивілізації, тому що у людства залишилося мало часу для вирішення таких кардинальних проблем, як глобальне потепління та його наслідки, війни та бідність. для більшості населення світу.
Зараз Європа має достатньо ресурсів для подолання викликів зміни клімату, сталого розвитку та покращення умов життя, роботи та спілкування. Метою програми Європейської зеленої угоди, яка була запропонована в 2020 році, є не тільки скорочення викидів вуглекислого газу на континенті, але й поступовий перехід від імпорту енергії до виробництва енергії з використанням відновлюваних ресурсів, що має створити мільйони нових робочих місць. І це насамперед про добробут і якість життя.

У 2020 році Урсула фон дер Ляєн, тоді новий президент Європейської комісії, наголосила, що ЄС має для цього всі можливості. Швидше за все, так і є, тому що цю програму зеленої енергетики ніхто не відсунув на другий план, навіть незважаючи на війну в Україні. Він існує і поступово впроваджується, навіть незважаючи на нові виклики.
Що таке зелена енергія? Просте пояснення полягає в тому, що це використання відновлюваних природних ресурсів для виробництва електроенергії та тепла без непотрібних викидів вуглецю. Наприклад, вугілля, нафта і газ є невідновлюваними ресурсами, оскільки їх запаси обмежені. Крім того, їх використання збільшує викиди CO2 і, як наслідок, погіршує стан навколишнього середовища. Навпаки, сонце, вода, вітер і біологічні відходи можуть використовуватися постійно і створювати замкнутий цикл, як на промисловому рівні, так і на рівні окремих споживачів. Ця енергія майже не має шкідливого впливу, тому її називають «зеленою».
Не стоїть осторонь цих процесів і Україна, яка прагне інтегруватися в європейські енергетичні системи та позбутися залежності від газової та нафтової «гілок». У партнерстві з Єврокомісією український напрямок представляють RoZkvit, ReThink, ініціатива Covenant of Mayors East та Союз європейських архітекторів. До речі, Ізюм вже підписав Угоду мерів. І це дуже хороший знак.

«Європейська зелена угода — це не лише зміна клімату на краще та впровадження нових технологій і замкнутого циклу ресурсів. Це також довгостроковий проект, який має на меті створити нові ідеї для людей про те, як жити, як спілкуватися та як зрештою досягти стабільності та сталого розвитку. За словами Урсули фон дер Ляєн, це не просто екологічний та економічний проект: це культурна програма для всієї Європи. Усі системні зміни матимуть власну привабливу естетику, щоб гарантувати, що стиль відповідає принципам сталого розвитку, тому, вступаючи на посаду президента Європейської комісії, вона представила проект нового європейського Баухаузу – простору спільної творчості, де працюють архітектори, художники, інженери та дизайнери. разом створити нове середовище для життя та спілкування людей.Цей проект інтегрований в European Green Deal та є його частиною.Найважливішим завданням цього проекту є залучення місцевих громад до реалізації ідей. Чому це так важливо? Кожен бачить, як спілкується суспільство в нашій країні (і не тільки). Постійні сварки, категоричне неприйняття навіть аргументованих тверджень та ідей. Люди втратили здатність плідно спілкуватися один з одним, коли важливому рішенню передує обговорення.
Попередні роки, спочатку радянської влади, а потім і її послідовників, сіяли ворожнечу і недовіру між людьми і зовсім не сприяли їх згуртуванню. Тому одним із найважливіших аспектів європейських пілотних проектів і нашого проекту Izyum Recovery є залучення громади та її безпосередня участь у вирішенні важливих проблем для покращення умов життя. Саме на цьому наголошують європейські партнери, коли пропонують підтримку, насамперед, місцевим громадам. А місцеві громади – це жителі окремих сіл, селищ, мікрорайонів міст і селищ.
Чому виникла назва «Новий європейський Баугауз» (NEB)?
Свого часу виховання спільноти через мистецтво було основною ідеєю школи Баугауз, яку створив у 1920-х роках у німецькому місті Дессау видатний архітектор Вальтер Гроппіус. Ідеї цієї школи спочатку були підхоплені і поширені в Європі, а потім перекочували в Америку. Якщо ви зацікавитеся архітектурними проектами, промисловим дизайном і витворами мистецтва школи Баугауз, то найбільше вас вразить їх сучасний вигляд. А в 20-х роках минулого століття поява такого мистецтва стала справжньою революцією, адже до цього мистецтво та архітектура враховували потреби окремих замовників, а не нові запити суспільства в цілому. У чому полягала привабливість ідей школи Bauhaus Dessau? Все, що там створювалося, створювалося для людей, а не для еліти. Пропонований корпус був простим, але зручним, а головне серійним, дизайн також був зрозумілим для більшості користувачів, а також передбачав художню творчість. Саме там започатковано ідеї демократії, тобто поваги до потреб кожної людини, як нової естетики життя. Ідеї школи Баугауз актуальні й сьогодні. Тому логічно, що новий проект отримав назву «Новий європейський Баугауз», оскільки метою залишається створення екологічно чистого, естетично привабливого, комфортного, недорогого та соціально комфортного простору для людей. Відтепер у тексті використовуватиметься абревіатура НЕБ.

У своїй програмній промові Урсула фон дер Ляєн підкреслила, що ця програма є

Зараз я читаю книгу Вальтера Гропіуса «Коло тотальної архітектури», написану майже сто років тому.
Трохи про автора. Вальтер Гропіус — один із засновників німецької архітектурної школи Баугауз, яка зробила революцію в дизайні, промисловому дизайні, художній творчості тощо. виглядає як. Цей рух ознаменував кінець епохи стилів, включаючи бароко, класицизм, модерн та інші, кожен з яких пропонував своє бачення архітектури та мистецтва.
Вальтер Гропіус, видатний діяч авангардизму, також написав кілька книг. Я ще раз переконався, що люди, які зробили революцію в архітектурі, науці, мистецтві та суспільному житті, були провидцями, які бачили далі свого часу.

Кожен з нас хоча б раз у житті стикається з важливою проблемою: придбанням житла. Звідси виникає питання, яке хвилює чи не кожного: чому квартири та будинки такі дорогі? Вальтер Гропіус вивчав це питання багато років тому. Висновки автора актуальні, оскільки пропонують використовувати окремі блоки, які є вологостійкими та мають властиві теплоізоляційні властивості. Вони також пропонують використовувати синтетичну деревину та інші існуючі матеріали, які виявилися успішними.

Основна ідея Вальтера Гропіуса щодо зниження вартості житла полягає в тому, щоб виробляти його в майстернях, подібно до автомобілів, що робить його доступнішим для багатьох людей. Рішення Гропіуса полягає у використанні більш ефективного та рентабельного методу виробництва. Такий підхід заснований на тому, що вироби, виготовлені в цехах з налагодженим технологічним процесом, завжди значно дешевші, ніж виготовлені вручну. Проте сучасне будівництво житла – це переважно ручна праця та тривалий технологічний процес, що робить його дорогим. Будівництво житла – процес відомий.

Однак використання індивідуальних капсул заводського виготовлення могло б істотно збільшити швидкість будівництва. У 1960-х роках відомий японський архітектор Кісе Курокава спроектував житловий будинок, що складається з таких капсул, які виготовлялися на фабриці та кріпилися до каркасу будівлі, як полиці. Ці капсули були обладнані всіма необхідними зручностями, включаючи робочу кімнату-трансформер, туалет з душем, вбудовану кухню. Звичайно, ці капсули не можна вважати повноцінними житлами через їх невеликих розмірів. Однак вони створюють теплий і комфортний дах над головою.

В умовах, коли багато людей залишилися без даху над головою через військову агресію Росії, варіант використання сучасних
і варто розглянути екологічно чисті будинки з соломи та конопляних блоків. Зараз в Україні збирають ці панелі за сучасними технологіями розробки

пед українцями. Вогнестійкі, міцні, теплі та нетоксичні, ці матеріали також стійкі до гризунів! 🙂

Давайте співпрацювати в проектуванні майбутнього житла. Приєднуйтесь до обговорення та діліться своїми ідеями.
Фотоілюстрації додаються.

ВЕБІНАР, огляд події яка відбулась 10.04.2024.

Вибачте ! У нас не інклюзивно!

ПОГЛЯД НА ДЕМОКРАТІЮ-АРХІТЕКТОР.

Новий європейський Баугауз (NEB)

Модульне житло та методи здешевлення будівельних процесів